Файне місто ДРОГОБИЧ!
Недалеко від гори Тептіж жило собі колись (а це "колись" було близько Х-ХІ ст.) село Бич. Та прийшли злі орди і обманом спалили його (це тепер всі знають, що голубок з дому віддавати не можна, бо з ними можуть прилетіти вогняні ганчірки, а тоді люди неписемними були і не знали).
Ті ж, хто після пожежі живі залишилися, часу гаяти не стали, і по другу сторону річки Тисмениці звели нове поселення - Другий Бич. Так, за легендою, народився Дрогобич.
Старезне місто Дрогобич одразу почало розквітати. А все через сіль (ну просто як в казці). Солі було багато, а люди без солі нікуди, от і росло місто, красивішало. Та що там сіль?! В ХІХ ст. знайшли нафту, і понеслося… А потім прийшли комуністи. Все спаскудили: церкви поруйнували, в синагозі зробили меблевий магазин, на кладовищі - житлові будинки, в університетах - катівні, побудували коробок високоповерхових і, на щастя, зникли.
Сьогодні Дрогобич - яскравий приклад європейського міста, яке побувало в еміграції і знову хоче повернути собі аристократичний статус. У центрі міста, як і в кожному поважному центрі Європи, височіє Ратуш, а навколо нього Площа Ринок. Місто, за звичаєм, розбудовувалося в чотири сторони від Ратуша, відповідно центр найкрасивіший і, так би мовити, найменш зіпсований прогресом. Цікаві місця розкидані повсюди, але чим далі від центру, тим більше пахне совковщиною.
Гуляючи по старенькій, але вічній бруківці, ви знайдете Готичний костел св.Бартоломея, заснований Владиславом Ягеллою на початку ХV століття. Той костел бачив таке, що Голлівуду і не снилося: козаки, поляки, татари, росіяни, війни… Коли його будували, то в одну із стін замурували руку, стопу і обличчя язичницького ідола, при чому так замурували, щоб усі бачили. В середині костелу готичністю віє від кожного підмурівка, а доповнює враження нетихенький орган.
Відступимо від костелів і перейдемо до синагог. Взагалі в Дрогобичі євреїв не любили: в межах міста жити не дозволяли і трошки принижували (ну, як всюди). Але останні були настільки розумними, що змогли побудувати в Дрогобичі найбільшу в Східній Європі хоральну синагогу. Хоча, це не завадило совітам перетворити величну споруду в магазин меблів, а потім просто знищити. Стоять собі зараз руїни, але одного погляду на них достатньо, щоб зрозуміти історію нації… і не тільки української.
А тепер про головну гордість міста. Колись у Дрогобичі жили чумаки. І не було у них церкви. А якщо й була, то не така, яку б їм хотілося. Вирішили вони помінятися з кимось: сіль на храм Божий. Так їх занесло аж в Прикарпаття. Звідти в 1657 році привезли готову розкладну церкву - Храм св. Юри. Він з куполами і галереями був зібраний без жодного цвяха і досі слугує, частково, як музей, а на великі свята - і як церква. Щодо церков… також не забути б монастир ордену Кармелітів - церкву св. Трійці (вони були прості і босі, тобто Кармеліти. Члени ордену давали обітницю жити в бідності й допомагати їм подібним, а босі - ще й не носити взуття). Храм св.Трійці - один з найбагатших храмів, які мені доводилося бачити, а вночі він просто неперевершено красивий завдяки вправній, святковій ілюмінації…
Писати про Дрогобич можна багато і довго. Та, як на мене, краще один раз побачити, ніж 100 раз прочитати чи почути. Для тих, хто вирішить відвідати батьківщину І.Франка та Ю.Котермака є декілька попереджень. По-перше, як туристичне місто Дрогобич не надто розвинувся: там є всього один чи два готелі з помірними цінами. По-друге, невеличка частина населення міста досі живе в радянському союзі і може без проблем нахамити, послати чи й обдурити. І, по-третє, ввечері по сучасних частинах міста краще самому не гуляти: можна натрапити на представників рідкісного підвиду - "Гопнік звичайний". Все ж інше для поціновувачів прекрасного й старовинного - дрібниці. Приємних вам подорожей!
